Неділя 13-та після П’ятидесятниці. Євангеліє від Матвія 21, 33-42.
Ісус Христос надзвичайно любить кожну людину. Він, як Бог, не соромився прийняти людське тіло, терпіти всякі незгоди, бути зневаженим, катованим, а в кінці — померти, прибитим до хреста. Він старається навчати і переконати людей, що Він — Син Божий, знає потреби людини, праведні і грішні задуми людей. Ісус промовляє притчами, що спонукає людей задуматися над своїм життям, пізнати себе й намагатися з Божою допомогою провадити праведне життя.
Подібно й у цій притчі про виноградник, Христос бажає показати Божу доброту до людей. Він говорить про господаря, котрий сам приготував все у винограднику, потрібно було тільки доглядати, збирати плоди й відповідну частину віддавати господареві виноградника. Велика доброта господаря полягала в тому, що він не шукав когось, щоб упорядкувати виноградник, а Сам зайнявся цим, а потім уже віддав виноградник, готовий для праці та збору плодів, певним працівникам.
Святий Іван Золотоустий зауважує, що Ісус Христос сказав цю притчу, аби «показати ввесь тягар гріха й цілковиту нерозкаяність в гріхах юдеїв». Отже, Господь дбав про свій народ, але юдеї були схильні до відступництва від Божого заповіту. Вбивали пророків, що Бог посилав їм, а в кінці вбили й Божого Сина. Це надзвичайно великий злочин.
Дякуємо Богові за Його велику терпеливість до людей, які так багато грішать, а Господь старається відвернути їх від грішного життя. У Святому Писанні читаємо, що після того, як господар влаштував усе у винограднику і обніс його огорожою, «відійшов». Святий Іван Золотоустий пояснює значення відсутності господаря як Божу терпеливість, а люди палають ненавистю до Нього. Чому так сталося? Що спонукало юдеїв до такого мерзенного вчинку — вбивства пророків та Сина Божого? Їхня злоба.
Злобу, яку вони плекали у своєму серці до Бога, Його закону, любові й терпеливості. Він «вивів їх з Єгипту, дав закон, за яким потрібно жити, місце проживання, влаштував жертовник і збудував храм», а вони відплатили за всю Господню доброту та любов — ненавистю і вбивством.
Любові та миру потребуємо і ми, щоб осягнути вічну нагороду та щастя. Для нас у цьому добрим прикладом служить Пресвята Богородиця, яка не палала ненавистю до катів, що розпинали її Сина. Вона свято і мужньо стояла під хрестом і переживала у своєму серці муки Ісуса Христа та співчувала тим, хто спричинився до терпінь і смерті її Сина. Ісус Христос, вмираючи, заповідає їй бути нашою матір’ю, а нас закликає стати її синами.
Яка різниця між нами і Пресвятою Богородицею? Ми навпаки, навіть незаслужено прагнемо визнання і похвали. Сумуємо, коли нас не зауважують, не кажучи вже про те, щоб нам зробили слушне зауваження. Бажаємо бути першими і завжди стояти на п’єдесталі. Побиваємося, щоб наші діти і внуки займали поважні становища, мали великі матеріальні блага, займали поважні місця в суспільствстві. А забуваємо слова Пресвятої Богородиці: «Розвіяв гордих у задумах їхніх сердець. Скинув могутніх з престолів, підняв угору смиренних» (Лк.).
То нехай Пресвята Богородиця, наша небесна Мати, випросить нам світла Святого Духа, щоб, просвічені ним, ми докладали зусиль освячувати себе та ближніх.
Пресвятая Богородице, спаси нас!
Святий Духу правди та добра, дай світла для нашого розуму, щоб ми дбали про наше спасіння та шукали правдивого щастя!
Амінь!
Протоієрей о. Ярослав.
