Один цар захотів розрахуватися зі своїми боржниками. Покликав одного із них, який був винен йому 10 тисяч талантів. Це було дуже багато. Цар сказав боржникові: якщо той не поверне борг, то він продасть усе його майно, навіть дружину і дітей. Не маючи можливості заплатити таку велику суму, боржник став благати царя, щоб він потерпів, кажучи, що скоро поверне гроші. Цар змилосердився і простив йому ввесь борг.

Така незаслужена милість царя повинна була б зробити боржника вдячним і милостивим. Але злий боржник не став від цього добрішим. Ідучи від свого благодійника, він зустрів приятеля, який був винен йому сто динарів, тобто в мільйон разів менше, ніж сам був винен. Грубо, на вулиці, він хапає за горло свого приятеля і вимагає від нього негайно повернути ці гроші. Нещасний боржник став на колінах благати потерпіти ще деякий час. Але раб царя був невблаганий. Він посадив свого приятеля у в’язницю, доки той не поверне йому ввесь борг.

Усе це бачили люди і переказали царю, що вчинив його раб, якому він простив увесь борг. Цар знову покликав свого раба і суворо сказав йому: «Увесь той борг я простив тобі. Чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як і я помилував тебе?». І посадив цар раба до в’язниці, доки він не поверне усе.

Ця притча дає нам відповідь на часте і важливе запитання: як нам спастися? І в ній же отримуємо відповідь: прости ближньому твоєму все. Твоє спасіння — у твоїх руках, тобто прости, і тобі буде прощено. Як все це, здається, просто, а разом з тим, як це нам, виявляється, важко зробити. Хоч і читаємо в Молитві Господній: «…прости… як і ми прощаємо…». І знаємо, що коли не будемо прощати людям провин їхніх, то й Отець наш Небесний не простить нам провин наших.

Цією притчею Господь нагадує про нашу жорстокість до людей, про безмірне милосердя Боже і про те, що при своїй жорстокості ми все ж вимагаємо від Бога бути до нас милосердним. Господь Ісус Христос, що віддав Себе на Хрест заради нашого спасіння, сказав: «Якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небений. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших» (Мф. 6, 14-15). Ось чому, навчаючи учеників, як треба молитися Всевишньому, Господь сказав: «І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим».

Така умова і міра одержання нами від Бога прощення гріхів, заповідана Самим нашим Спасителем. Бо «якою мірою міряєте, такою відміряється й вам» (Мф. 7, 2).

Тож будьмо поблажливими одне до одного і прощаймо взаємно, якщо хто на кого має гнів чи образу, щоб і Бог у Христі простив нас. Не мстімо нашим кривдникам, щоб і Бог не мстив нам. Випереджаймо наших кривдників примиренням з ними, щоб і Господь випередив нас своєю благодаттю, і забудьмо зло, яке зробили нам лиходії, щоб і Господь забув наші гріхи. Зробімо ж те, що заповідав нам Христос Спаситель: «Прощайте, то й вам прощатимуть…» (Лк. 6:37).

Прот. о. Ярослав.