Неділя 5-та після Пасхи, про самарянку

Євангелія від Івана 4, 5-42.

Дорогі брати і сестри, Христос воскрес!

Одного разу, коли Господь наш Ісус Христос проходив через Самарію, люди не прийняли Його. Тоді ученики Його, Яків та Іван, сказали: “Господи, хочеш, то ми скажемо, щоб вогонь зійшов з небес і спалив їх, як і Ілля вчинив був?”. А Він обернувся до них та докоряв: “Ви не знаєте, якого ви духа; бо Син Людський прийшов не губити душі людські, а спасати” (Лк. 9, 54-56).

Коли проповідь Спасителя і зростаюча прихильність народу звернули на Нього пильну увагу фарисеїв, Господь наш Ісус Христос залишив землю іудейську і знову іде до Галилеї. Дорога йшла через Самарію. Вийшовши вранці, Господь приходить до міста Сихар, недалеко від поля, що його колись старозавітній патріарх Яків подарував улюбленому синові своєму Йосифу.

Стомлений кількома годинами ходи, під гарячим промінням сонця, Господь Ісус Христос сідає біля криниці відпочити. Учні Його пішли до міста купити харчів. У цей час жінка самарянка приходить з міста до криниці набрати води. “Дай мені напитися”, промовив до неї Христос. Як відомо, на сході з великою охотою завжди поспішають подати води стомленому подорожньому.

Слова Христові викликають здивованість і сумнів у самарянки, бо Іудеї і самаряни не любили одні одних і старалися не мати між собою нічого спільного. Тому жінка з Самарії здивовано питається: “Як це ти сам Іудей, а просиш напитися у мене, жінки самарянки. Адже Іудеї не знаються з самарянами”. Тоді знову промовляє до неї Христос: “Коли б ти знала дар Божий і Хто це тобі каже: дай мені напитися, то сама просила б у Нього, і дав би Він тобі води живої”.

У дальшій бесіді Спаситель говорив самарянці про живу воду свого вчення і своєї оживляючої та цілющої для душі благодаті, яка заспокоює духовну спрагу людини, відкриваючи перед нею вічне життя. Господь переконує самарянку, що Богові належить поклонятися в дусі і істині на всякому місці і виявляє співрозмовниці Себе, як Божого Посланника-Месію.

Якою щасливою почуває себе самарянка, коли Господь Ісус Христос, в якому вона побачила пророка, незважаючи на втому в досить довгій бесіді роз’яснює їй сумнів та питання її душі.

Чудесна вода Божої ласки, що задовольняє потребу душі, розвіює всі сумніви самарянки. Захоплення наукою Спасителя, неначе промінь ясного світла, проймає до самої глибини її душу, яка давно вже потребувала і шукала заспокоєння.

Самарянка всією істотою відчуває, що перед нею знаходиться незвичайна людина: “Бачу Господи, що ти пророк”, виривається з її уст. Вона почуває себе щасливою, що Господь не відрізняє її, як жінку в тогочасному розумінні нижчу істоту, а навпаки, тільки для неї одної роз’яснює важливі істини свого Євангелія і цим самим визнає її гідною бути ученицею своєю.

Втішена самарянка пам’ятає і про мешканців свого рідного міста Сихари. Залишивши свій водонос, вона поспішає до міста, розповідає про бесіду з Христом біля криниці людям і приводить їх до Спасителя.

Не тільки важливий євангельський зміст промови Ісуса Христа з самарянкою притягує нашу увагу, але і сама постать співрозмовниці Христа. Чим заслужила ця жінка, що Господь Ісус Христос звернув на неї Свою особливу увагу і сподобив її почути з уст Його важні істини Євангелії?

Іудеї і самаряни різнилися щодо своїх релігійних вірувань та переконань. Самаряни не брали участі у відбудові Єрусалимського храму і не ходили до нього, а мали свій храм на горі Гарізім, який іудеї вважали незаконним. Це було джерело повсякчасних спорів між іудеями і самарянами і навіть викликали взаємну ненависть. Давня ворожнеча між іудеями і самарянами наклала свій відбиток на виховання і настрій обох народів.

Самарянка була проста, звичайна жінка з народу, спочатку при зустрічі з невідомим подорожнім, вона не знала чи це був Христос. На Його прохання напитися, вона могла з властивими її племені, засвоєним на протязі довгих років, з погордою та ворожнечею до Іудеїв кинути навіть образливе слово, а то просто не звернути жодної уваги, відвернутися і піти додому.

Але в простій душі цієї жінки не було ворогування проти іудеїв. У простоті свого серця самарянка висловлює здивування, що невідомий Іудей не гордує пити воду з її посудини. Вона розцінює подорожнього, як людину, що має, на її думку, таку саму душу і такі самі потреби, як і вона сама.

Самарянка спершу не розуміла розмови Христа про воду живу. Жінка не знала іншої води, крім цієї, що була в криниці старозавітнього патріарха Якова.

Але, як тільки самарянка зрозуміла, що перед нею великий Пророк, бо він знає її сумне любовне життя, вона зразу просить розв’язати віковічну суперечку, де саме, в якому храмі дійсно треба поклонятися Богові. Вона хоче знати істину правди, з особливою увагою вона пильно стежить за кожним словом Спасителя, і розмова з Ним вертає спокій в її душу, приносить їй глибоку радість.

Своєю радістю і скарбом самарянка сама не хоче втішатися, вона поспішає до міста і каже людям: “Підіть та подивіться на Чоловіка, що сказав мені все, що я вчинила; чи не Він то Христос” (Ів.).

Нехай ця жінка самарянка завжди править за добрий, гідний наслідуванню приклад для нас, щоб і ми, відкидаючи всяку національну обмеженість і ворогування, в душі своїй завжди мали любов до Бога і в житті здійснювали Його Святі заповіді про любов до ближніх, до своєї Церкви, до всіх народів світу і зміцнювали мир серед них на землі.

Господь наш вічною правдою і Божественною ласкою своєю єднає всіх людей без різниці, живою водою благодаті Духа Святого, подає оздоровлення всім, хто приходить до Нього. Як говорить святий апостол Павло, в Христі Господі єднаються всі: “немає іудея, ні язичника; нема раба, ні вільного; нема чоловіка, ні жінки; всі бо одно в Христі Ісусі” (Гал. 3, 28).

Сьогодні і завжди, дорогі брати і сестри, в єдності, біля духовної криниці Церкви, куди поспішаємо і ми, щоб зачерпнути цілющої води благодаті Божої для наших спраглих душ, невидимо перебуває Христос. “Прийдіть до мене всі”. Ми приходимо на цей заклик. Але чи завжди ми належно приготовані, щоб прийняти неоцінені скарби благовістя Христової благодаті Його?

Воістину воскрес!
Протоірей о. Ярослав