Неділя 2-га Після Пасхи, апостола Фоми

Євангелія від Івана 20,19-31

Христос воскрес. Дорогі брати і сестри, цим радісним і світлим вітанням православні християни вітають одне одного найдовше в році: від Пасхальних святкувань і аж до Вознесіння, тобто майже сорок днів! Ним ми нагадуємо один одному та звіщаємо цілому світові велику і радісну новину, перемогу життя над смертю. Людство чекало віки і тисячоліття, щоб нарешті почути від Архангела ці жадані і переможні слова: “Нема Його тут, бо воскрес” (Мф. 26,6).

З одного боку свідомість не може і не бажає змиритися зі смертю. З іншого боку, ми завжди бачимо її навколо себе, завжди відчуваємо її крижаний подих і розуміємо, що в якийсь момент вона неодмінно зустріне нас та огорне у свої холодні обійми.

Віруюче людське серце неодмінно задається питанням: невже те, що було створено на образ Вічного Бога, має бути тимчасовим? Невже створене на подобу Безсмертного Бога повинно бути смертним? Святе письмо дає нам однозначну відповідь на це питання: ні, людина була створена вічною і для щасливої вічності, смерть же увійшла в життя людей, з’єдналась з нами через первородний гріх (бут. 3; Рим. 5, .)

Людина по своїй природі мислить категоріями вічності, смерть завжди сприймається нами, як щось абсолютно ненормальне, чужорідне, непритаманне нашому буттю. Саме тому людство завжди мріяло про перемогу життя над смертю.

І ось настала повнота часу і ці омріяні слова нарешті пролунали до людей. Та про мить перемоги життя над смертю перше взнали, і більш того були свідками самі виновники гріхопадіння, наші прародичі Адам та Єва, рівно ж як і душі тих далеких поколінь людей, які спочили до приходу у світ Спасителя.

Яким же величним, вражаючим та насправді потрясним мало було це Боже сходження в пекло! Коли сяйво Божества, просвічуючи темряву та морок пекла, знищило силу його, та дало нагоду душам праведних людей, що жили побожно та очікували Божого пришестя в світ, вийти в слід за Ісусом Христом!

Пасхальне вітання “Христос Воскрес” стирає навіть ту тонку, умовну, хоч із нашого земного погляду таку очевидну грань між світом живих і світом померлих, бо, як слушно говорить Св. Іван Золотоуст у своєму пасхальному слові: “Воскрес Христос – і життя вільно пливе. Воскрес Христос – і не стало в гробах ні одного мертвого. Бо Христос устав із мертвих, і початок воскресіння настав спочилим”.

Тож не дивно, що відразу після свята Пасхи християни спішать до могилок рідних, близьких та друзів, аби біля тих прибраних, уквітчаних дорогих серцю місць, молитовно привітати їх ось тим довгоочікуваним пасхальним вітанням “Христос Воскрес”, аби разом із ними втішитись досконалим фактом воскресіння. “Коли бо ми віруємо, що Ісус був умер і воскрес, так і покійних через Ісуса приведе Бог із Ним” (1 Сол. 4,13-14), говорить св. Апостол Павло.

Саме це і є основним змістом наших святкувань першої неділі після Пасхи, яку ми називаємо, згідно недільного читання, Фоминою неділею, а згідно традиції відвідувати могили рідних – Провідною, Поминальною.

Обрядова сторона цих святкувань є надзвичайно цікавою. В ній древні українські поминальні звичаї, традиції та форми увійшли до свого логічного завершення, наповнившись християнським змістом та молитвою.

В наш час серед українців проявляється неабиякий інтерес до наших історичних витоків і це відчутно у різних сферах людської діяльності. Зокрема, відчутно і в час святкувань Провідної неділі. Все більше і більше людей приходять в цей день на могилки рідних і близьких, аби також відвідати ці дорогі для кожного місця.

З сумом слід сказати, що серед віруючого загалу людей, на жаль, зустрічаються і такі, для кого Провідна неділя є просто хорошою древньою українською традицією і не більше, своєрідним собі “пікніком” на цвинтарі. Для таких людей зовнішня форма поминання є основним мотивом відвідування цвинтаря, а молитва за спочилих – в кращому випадку, чимось другорядним.

Так що є основним у час Провідної неділі? Для віруючої людини основним у цьому дійстві, звичайно, є молитва. Але і зовнішня форма поминальна також важлива. Християни завжди моляться як і за живих так і за померлих, адже перед Богом і всі живі, тому що “Бог не є Богом мертвих, а живих”.

Тому молячись за наших померлих, ми молимось за живих перед Богом. Тіла їхні дійсно мертві, проте ми молимося за їхні душі. Тіла померлих в час воскресіння будуть відтворені. Св. Апостол Павло говорить: “Не хочу ж я, браття, щоб не відали ви про покійних, щоб ви не сумували як інші, що надії не мають. Коли бо ми віруємо, що Ісус був умер і воскрес, так і покійних через Ісуса приведе Бог із ним”.

Тому молитовне звернення до Христа, особливо ж Літургійне поминання проскомидії з вийманням часточки в пам’ять людини, є найдієвішою молитвою за померлих.

Після Євхаристичного Канону священнослужитель опускає всі вийняті часточки з просфірок за живих і померлих у чашу зі Святими Дарами, промовляючи слова молитви: “Омий Господи, Кров’ю Твоєю Чесною гріхи тих, що поминалися тут”. На наших Літургіях кров Христова омиває гріхи тих, чиї імена подані на поминаннях (граматки, карточки).

А скільки людей, на жаль, легковажать і ніколи не подають своїх пом’янників на Літургійне поминання чи за себе, чи за своїх рідних, і живих, і мертвих. Це є не просто легковажність – це скоріш людське маловірство. Якщо ми не молимося за наших рідних і близьких, то чи хтось помолиться за нас?

Подання милості за спочилих, справи доброчинності в їх імені – є надійним шляхом допомоги нашим спочилим.

Ісус Христос сказав усім нам: “Нову заповідь я вам даю: любіть один одного”. Наша молитва за спочилих в час Провідної неділі і є виконанням цієї заповіді, любові до спочилих.

Тож нехай Всемилостивий Господь по наших молитвах, по заступництву Пречистої Діви Марії, по молитвах всіх святих угодників Божих, подасть упокоєння всім нашим рідним, близьким, всім від віку спочилим християнам, а нас помилує і спасе, бо Він Милостивий і Чоловіколюбний.

Воістину воскрес!
Протоірей о. Ярослав!