Неділя сиропусна. Прощена
Євангелія від Матвія 6,14-21
Сиропусна неділя вводить нас у час Великого посту — святий час, особливий період, коли люди замислюються над своїм життям, над потребою особистого прощення та прощення ближньому.
Кожна віруюча людина стає перед вибором і просить, аби Господь простив її провини.
Так є, що ми бажаємо святості і до неї прямуємо через власні падіння, каємося і це покаяння стає нам за оправдання та освячення.
Святий Іоан Золотоуст твердить: “Що би бути Сином Божим, потрібна не тільки благодать, а й добрі діла.
І нас нічого не уподібнює до Бога так, як те, що ми прощаємо злим людям, котрі нас ображають”.
Святе письмо знає багато осіб, які низько падали, потім піднімалися і ставали святими.
Знає також і таких, що падали і залишалися у такому стані падіння, тому що не бажали підніматися. Хто вони?
До першої групи можна віднести Царя Давида, апостола Петра, Марію Магдалину.
Вони, що мали нещастя низько падати, але довіряли Божому милосердю, вставали і отримували прощення, тобто освячення душі.
Однак відомі і такі, що не шукали прощення, не довіряли Богові, а радше спиралися на свою немічну природу й не могли отримати прощення:
таким був апостол Юда, що видав Ісуса на смерть, розбійник, що висів на хресті по правиці Ісуса.
В історії людського роду можна знайти дуже багато людей, котрі довіряли Божому милосердю, а інші легковажили ним.
Одні, незважаючи на тяжкі гріхи, отримували спасіння, бо просили: “Господи прости мені”.
А інші не просили, не довіряли і померли у своїх гріхах, отримавши вічні муки.
Милосердя Боже показалося відразу після падіння перших людей у гріх.
Господь наклав покуту Адамові та Єві за їхній гріх: вигнав з раю, заповів важку працю, народження дітей у болях, смерть людини,
але дав можливість вийти з гріха і отримати спасіння.
Люди зневажають Бога, а Він прощає й знову одягає своєю ласкою.
Господь заявляє у Святому Письмі: “Творю милосердя до тисячного покоління тим, хто любить мене і береже заповіді мої”.
Або: “Господь повільний до гніву й багатий милосердям, прощає гріх і переступ…”
Час Великого посту, на порозі якого стоїмо, стараємося розпочати за щирого прощення нашому ближньому,
не тримаючи в серці жодної образи на кого-небудь, а ні в пам’яті не затримуємо слідів провин, що вчинили нам ближні.
Хто просить прощення в Бога, а Сам затримує зло на ближнього, той встромляє меч у самого себе (Іоан Золотоуст.)
Боже милосердя таке велике, що прощає не тільки тому, хто сам у нього просить,
але також вислуховує нашу молитву, коли підносимо її за інших осіб.
У Біблії знаходимо, як Мойсей молиться: “Прости ж гріх люду цього з великого милосердя Твого…”
І сказав Господь: “Прощаю на твоє слово…”
Святий Апостол закликає: “Будьте натомість добрі один до одного та милосердні, прощайте один одному, як Бог у Христі вам простив.”
Починаймо і ми Святий піст з милосердними простягнутими руками до кожного ближнього,
а особливо до того, хто нас образив, до кого наше серце відчуває неприхильність,
кого ми вважаємо чужим в своїй особі.
Стараймося також постити.
Ісус Христос “не заповідає довгого посту, не приписує багато постити, однак предостерігає, аби нам не позбавитися вінця за Нього.
Це означає, аби ніколи не хвалитися своїм постом, та не чинити його лише заради власного задоволення.
Хай цей Святий піст принесе нам визволення від себе самих, від зовнішнього зла, освятить та просвітить наш Дух. Амінь!”
Протоієрей о. Ярослав
