Возлюблені у Христі браття і сестри!
Сьогодні ми зібралися в тиші і скорботі біля гробу нашого Спасителя. Перед нами плащаниця – образ Тіла Ісуса Христа, знятого з хреста і покладеного до гробу. У цей день вся Церква мовчить, схиляючи голову перед таємницею Божої любові, що виявилася у хресті.
Христос не просто помер – він добровільно прийняв смерть, щоб дати нам життя. Його страждання не були випадковими – це було здійснення волі Отця заради спасіння світу. “Так Бог полюбив світ, що Сина Свого Єдинородного дав…” (Іван. 3,16).
Під хрестом стояли лише кілька вірних – Матір Божа, Іван, Марія Магдалина. Більшість учнів розбіглися. Так часто буває і в нашому житті: коли приходить хрест, коли важко – ми схильні тікати, замість залишитися із Христом.
Та саме сьогодні покликані стати поруч із Ним. У цій тиші Гробу Господнього народжується справжня віра – віра, яка не боїться страждань, віра, що зростає в терпінні.
Дорогі брати і сестри, нехай цей день стане для нас часом глибокого молитовного зосередження.
Пригорнімося серцем до Плащаниці. Подякуймо Христові за Його жертву. І пам’ятаймо – смерть не має останнього слова. Попереду – Воскресіння. Але до нього треба пройти Голгофу.
Хай Господь укріпить нас у цій тиші,
щоб ми вірно йшли за Ним, несучи свій хрест і надіючись на світло Його слави!
Амінь!
Прот. О. Ярослав!
