Неділя 26-та після П’ятидесятниці.
Євангеліє від Луки 12, 16-21.

Слава Ісусу Христу!

Мої дорогі, сьогодні Свята Православна Церква пропонує нам для роздумів притчу про нерозумного багача. В одного багатого чоловіка добре вродила нива. І він роздумував собі: «Що мені робити? Немає куди мені зібрати врожай». І сказав: «Ось що я зроблю — зруйную житниці мої та збудую більші, і зберу туди ввесь хліб мій і все добро моє. І скажу душі моїй: душе, багато маєш добра, що лежить у тебе на багато років: спочивай, їж, пий, веселися». Але Бог сказав йому: «Нерозумний! Цієї ночі душу твою візьмуть у тебе: кому дістанеться те, що ти наготував?»

Так буває з тим, хто збирає скарби для себе, а не в Бога багатіє.
«Хто любить срібло, той не насититься сріблом, і хто любить багатство, тому немає користі від того. І це суєта».

Притчу, яку ми сьогодні чули, Господь розповів тому, що до Нього прийшов один чоловік і просив про розподіл спадщини. В Старому Заповіті був звичай, що старший син одержував у спадщину більшу частину майна. Можемо зробити висновок, що до Ісуса прийшов молодший син і просив Його, щоби Він переконав його старшого брата, щоби майно було розділене порівно.

У відповідь на це прохання Господь розказує притчу, яку ми з вами звикли називати притчою про нерозумного багача. Тема цієї притчі є досить простою. Вона зосереджує нашу увагу на людській жадібності, а краще сказати, не стільки в жадібності, як в бажанні мати все більше і більше.

Цією духовною хворобою хворіли не тільки сучасники Ісуса. Про наше суспільство, про людей XXI століття, часто говорять як про суспільство споживачів. Напевно, серед нас не знайдеться такої людини, котра хоча б раз в своєму житті не заздрила ближньому, котра б не бажала мати більше, ніж має зараз.

Хтось прагне мати кращий одяг, хтось прагне купити кращі меблі, як купив сусід, хтось — кращу машину чи телефон, хтось — вищий будинок. І ця притча показує, до чого можуть привести нас із вами такі бажання, якщо ми будемо йти за ними.

Ісус через цю притчу закликає нас бути розсудливими, щоби ми могли в своєму житті правильно розставити пріоритети, щоби ми були мудрими управителями власного життя та статків. Адже, коли ми допомагаємо нашим ближнім, то ми ніби робимо вклад в «небесний банк».

Перед кожним із нас є вибір: вкладати своє життя, своє майно в те, що ми залишимо тут і воно пропаде, чи в добрі справи, які підуть разом із нами до вічності.

Наші роздуми над притчею про безумного багача мені б хотілося завершити словами із Святого Письма:
«Двох речей прошу я в Тебе; не відмов мені їх, доки не вмру я: неправду та брехливе слово віддали від мене, не давай мені ані злиднів, ані багатства; подай мені лиш достатньо хліба, щоб я, наситившись, Тебе не зрікся та не сказав: “Хто Господь?” — або, збіднівши, не став красти та не збезчестив імені Бога мого» (Прип. 30:7-9).

Амінь!

Протоієрей о. Ярослав.