Неділя 25-та після П’ятидесятниці. Євангеліє від Луки 10, 25-37.
У сьогоднішньому Євангельському читанні, дорогі брати і сестри, Господь, як люблячий Батько наш, дає настанову любити ближнього, як самого себе – це і є друга заповідь любові.
На чоловіка, ізраїльтянина, який ішов до Єрусалима, напали розбійники. Вони побили його, пограбували, здерли з нього одяг і, залишивши ледь живого, пішли. Проходили тією дорогою: іудейський священник, потім і левит, знавець Святого Письма. Побачивши нещасного, кожен із них підходив, подивився і йшов своєю дорогою. Але ось проїжджав тією дорогою самарянин. Поглянувши на побитого, самарянин зглянувся над ним і обв’язав йому рани, наливши оливи і вина, і, посадивши на свого осла, доправив його до гостиниці, дав господарю готелю гроші, просячи подбати про нещасного.
«Хто з трьох був ближній тому, хто потрапив до розбійників? Як ти думаєш?» – запитав Господь законника. І була його відповідь: «Хто зробив йому милість». І сказав Спаситель: «Іди і ти твори так само!»
Два тижні назад, 15 листопада, почався Різдвяний піст, і наша дорога до народження Христа проходить через повчання Господні, як любити свого ближнього.
Дорога з Єрусалима в Єрихон, якою йшли подорожні – це шлях згори донизу. Так і ми, дорогі брати і сестри, кожного разу, коли стоїмо в храмі, то знаходимося на вершині молитви, віри і духовної праці. А вийдемо з храму і підемо в цей світ. Що ми понесемо із собою?
Треба мати справжню віру, щоб бути Божим посланцем у цей світ. І свідчити людям, що Бог милосердний через наше милосердя, що Бог є Любов і вона дарується через нас. Тобто, хто потребує милості, той нам найрідніший і близький. Якщо ми діти Божі, то будьмо милосердні, «як і Отець ваш милосердний».
Апостол Іоан Богослов чітко визначає, що любов до невидимого Господа можлива лиш тоді, коли ми любимо ближнього, котрий перед нами: «Коли хтось каже: “Я люблю Бога”, а ненавидить брата свого, той неправдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить» (1 Ін. 4, 20).
У притчі про милосердного самарянина Господь дає нам практичну вказівку, а саме: не мені вирішувати, хто мій ближній. Людина в біді, хоч би він був навіть мій ворог, спонукає мене стати його ближнім. Любов християнина повинна виявлятися до будь-якої людини, яку Бог дає нам зустріти на нашому життєвому шляху. У цьому відмінна риса Нового Заповіту, Церкви Христової від Ізраїлю Стародавнього.
Отож, коли ми підемо з Храму у світ, коли ми будемо іти назустріч Богонемовляті Христу, крокуючи по життю з дня в день, пам’ятаймо цю притчу. Не просто як прекрасну розповідь, а як пряму вказівку до дій і духовної перемоги.
Амінь.
Протоієрей о. Ярослав.
