Неділя 20-та після П’ятидесятниці
Євангеліє від Луки 7, 11-17
Дорогі брати і сестри!
Сьогодні ми чуємо Євангельське читання про воскресіння Христом наїнської вдови. Про дану подію згадує лише апостол і євангелист Лука, даючи опис особливого значення чуда для присутніх і відображення його власних особистих переживань.
Власне, кожен з євангелистів, пишучи Євангелію з натхненням Святого Духа, залишили свої особисті переживання тих чи інших подій. Святий Лука, будучи людиною мистецькою, завжди дуже чітко зображав переживання тих людей, які приходили до Спасителя з проханням змилосердитися. Зокрема: воскресіння єдиної дочки Яіра (Лк 8, 42), зцілення епілептика, який також був єдиним сином (Лк 9, 38).
Сьогоднішня розповідь зображає особливий біль матері, яка втратила дитину, словами: «єдиного сина у матері, а вона була вдова». Так коротко описує євангелист всю трагічність переживань цієї жінки.
Святі Отці, зокрема св. Кирил Олександрійський, зауважує, що, звершуючи дане чудо, Христос перший підійшов до похоронної процесії й зупинив її: «Ніхто Його не просив, щоб повернути до життя мертвого, але Він робить це з власної ініціативи». Чому? Бо чудеса, які звершував Спаситель, показують Його Всемогутність, а також утверджують людей у вірі як особистого Воскресіння Ісуса Христа, так і що до майбутнього загального воскресіння померлих: «Бо якщо ми з’єднанні з Ним подобою смерті Його, то повинні бути з’єднанні і подобою Воскресіння» (Рим. 6, 5).
Існує думка, що Христос змилосердився над вдовою, бо у ній побачив і свою Матір — Пресвяту Богородицю, яка вже дуже скоро, будучи вдовою, також втратить свого Сина і нашого Спасителя.
Преподобний Єфрем Сирін, описуючи зустріч Христа і померлого, говорить: «Син Діви вийшов назустріч синові вдови і для сліз вдови був ніби хустинкою, а для померлого сина — життя його. Смерть віддалилася у своє місце, повернувшись назад перед Переможцем».
«Не плач» — слова, промовлені Господом до вдови, є найбільшим утішанням як для неї, так і для всього роду християнського. Бо страх і безнадія, які зв’язували наїнську вдову, зв’язують і нас у час смерті близьких людей, але ми повинні завжди утішатися Воскресінням Спасителя. Бо цим і переможемо смерть.
«Юначе, тобі кажу, встань» — ось момент воскресіння, ось момент здійснення надії. Христос, воскрешаючи померлого юнака, разом з тим воскрешає його згорьовану матір, даючи їй можливість насолодитися спогляданням своєї дитини. Юнак воскресає, знову буде жити для того, щоб потім померти, лише Ісус Христос незадовго помре, але воскресне, щоб ми вже не помирали без надії.
Слухаючи сьогоднішнє Євангельське читання і роздумуючи над ним, пам’ятаймо як про наш відхід з цього тимчасового життя, так і про слова утішення «Не плач». Пам’ятаймо про співчуття, яке повинно жити в нашому серці. Чи є воно у нашому житті? Бо доброта та співчуття — це ліки від байдужості, і щоб її проявити, потрібно перш за все мати дієву віру в Бога і любов до ближнього.
Говорімо слова співчуття частіше — зараз дуже багато потребуючих людей на це слово утішання. І озвучуймо їх як до людей, які втратили близьких, так і до тих, що перебувають у життєвих труднощах. Наше слово не поверне людину, але дасть іншій людині надію і усвідомлення того, що вона не самотня, що хтось інший також співпереживає. І ці, здавалося б, прості слова дають надію, розраду і утішання.
Амінь!
Протоієрей о. Ярослав
