Неділя 32-га після П’ятидесятниці
Євангелія від Луки 17, 12-19
Возлюблені у Христі брати і сестри!
Сьогоднішнє Євангеліє розповідає нам про десятьох прокажених, які здалеку, але з вірою взивали до Христа:
“Ісусе, Наставнику, змилуйся над нами!”
Це крик людського болю, але водночас – крик надії. Вони визнають у Христі не просто людину, а того, Хто має владу
над хворобою і смертю.
Господь не торкається їх одразу і не каже: “Ви зцілені”. Він посилає їх до священників, як того вимагав закон.
І по дорозі, у послуху Його слову, вони очищаються.
Це дуже важливо: зцілення приходить тоді, коли людина довіряє Христу і йде шляхом послуху, навіть ще не бачачи результату.
Але далі Євангелія відкриває нам ще глибшу істину. Із десяти лише один повертається, щоб подякувати Богові.
І це – самарянин, чужинець, той, від кого найменше цього чекали.
Дев’ять отримали зцілення, але один отримав найбільше – спасіння своєї душі. Господь каже йому:
“Встань і йди: віра твоя спасла тебе”.
Чому дев’ятеро не повернулися?
- Можливо, вони зраділи дару, але забули про Дарувальника.
- Можливо, зцілення стало для них метою, а не початком нового життя з Богом.
Ця Євангелія звернена і до нас. Скільки разів ми просимо: здоров’я, допомоги, миру, захисту, – і коли отримуємо бажане,
швидко повертаємось до своїх справ, забуваючи сказати Богові: “Дякую”.
Вдячність – це не просто ввічливість. Вдячність – це ознаки живої віри. Людина вдячно визнає, що все добре в її
житті – від Бога, а не лише від власних зусиль.
І ще одне важливе: проказа в Євангелії – образ гріха. Гріх, як і проказа, віддаляє людину від Бога і від людей.
Христос зцілює нас не лише зовнішньо, але хоче очистити серце. Та справжнє очищення починається тоді, коли ми
повертаємось до Нього з покаянням і вдячністю.
Тож будьмо не серед дев’яти, які лише отримали дар, а серед того одного, хто повернувся до Христа, прославив Бога
і почув слова спасіння. Амінь.
Протоієрей о. Ярослав!
