Неділя 16-та після П’ятидесятниці

Євангеліє від Матвія 25, 14-30

Слава Ісусу Христу!

Мої дорогі брати і сестри, сьогоднішня Євангельська притча про таланти належить до тих останніх наук, які Ісус Христос повів своїм апостолам у день перед своїм ув’язненням на Оливній горі. Роздумуючи над притчею про таланти, не важко здогадатися, що цим багатим царем є ніхто інший, як сам Христос. І саме Йому належить Царство, з якого Він прийшов. Після своєї смерті, повертаючись до Отця, Господь роздав кожному із нас, відповідно до наших здібностей, свої Божі ласки, а коли прийде вдруге, то захоче відповіді і запитає, як ми використали Божі дари — таланти.

Притчу про таланти Ісус розповів апостолам перед своїм ув’язненням і засудженням на смерть. Нею Він підсумував Свою земну діяльність. Ісус Христос прийшов на землю, щоб об’явити нам любов Отця, і тою любов’ю на хресті визволити людей з неволі гріха до життя вічного. Однак, багато людей, наповнені самолюбством, не прийняли Христа, відкинули Божу любов і спасіння.

Слово «талант» має широке і глибоке символічне значення. Воно означає різні Божі дари:

  • Духовні дари: любов, здоров’я, життя, час, можливості навернення.
  • Втратити талант — не використати нагоди до любові, навернення.

Талант — це не тільки дар, а й вміння ним послуговуватися. Бог дає нам не тільки дари, а й можливості користати з них. Христос каже: «передав їм своє майно, кожному за його здібністю». Для Господа не важливо, скільки талантів одержав його слуга, а важливо те, яких зусиль він приклав до того, щоби виконати усе, чого вимагає від нього Бог.

Таланти в сьогоднішній притчі не є дарами чи добром, котре треба розмножити, а означають оливу з попереднього уривку про десять дів, котрою є любов до убогих з наступного уривку про страшний суд. Талант є любов’ю Отця до мене, котра повинна «подвоїтися», дати відповідь на неї у вигляді моєї любові до ближніх. Моя відповідь на ту любов чинить мене сином Отця. Христос запрошує нас чинити ближнім те, що Він найперше зробив нам на землі. Якщо талант є даром любові, яку ми отримали, то наша любов до Нього, виражена у ставленні до убогих, є тим талантом, який ми маємо подвоювати. Тільки тоді ми стаємо подібні до Нього і як діти Божі зможемо стати учасниками слави нашого Отця в небі.

Примножити таланти означає теж виявити свою вірність Богові, надію на Нього. Хто не подвоїть свого таланту — любові до Бога в особі ближніх, — той її втратить і разом з нею втратить життя вічне, бо вічність — це атмосфера постійної і невичерпної Божої любові для тих, хто буде з Богом. Саме любов є основою спасіння і життя вічного.

Талантом любові, який ми отримали від Отця, є наша безсмертна душа, як найкращий витвір Його любові. Хто не наповнить своєї душі любов’ю у земному житті, той не зможе спастися і втратить життя вічне.

Причиною змарнування таланту третім слугою є неправильний образ Бога. Якщо ми уявляємо собі Його як злого і немилосердного володаря, тоді нашим ставленням до Нього не буде любов, а страх і лінивство. Коли ми зустрічаємо у нашому щоденному житті неправду, жорстокість, несправедливість, у нас складається враження, що Бог забув про нас, позбавив світ своєї опіки. Тоді людське серце холоне до добрих справ, боротьби зі злом, бо не бачить надії на поправу життя.

Третій слуга, здаючи звіт за отриманий талант, осуджує пана, що він — жорстокий і самолюбний чоловік. Подібно людина осуджує Бога за своє нещасливе життя: ти дав мені життя, а не дав мені щастя.

Лінивий слуга був покараний не тільки за те, що закопав свій талант і нічого не придбав, але й за те, що не захотів визнати своїх легковажних вчинків — покаятися, не бажав визнати, що він зробив зле.

Господь Бог кожному з нас дарує свою любов у різних дарах і можливостях допомагати ближнім. А що я роблю із нею? Чи не затримую її тільки для себе, чи інші люди можуть відчути її у мені і користати з неї?

Притча про таланти показує, що спасіння здобувається даруванням любові ближнім, яка потім ще більше наповнює нас самих. Брак любові у світі може викликати у нас страх і лінивство до добрих діл. Але це чисто людський підхід до життя. Апостол Павло навчає:

  • «В ревності не будьте ліниві, духом горіть, Господеві служіть; веселі в надії, в горі терпеливі, в молитві — витривалі, святим у потребах помагайте і дбайте про гостинність» (Рим. 12:11).
  • «Брати, будьте тверді, непохитні, визначайтесь у ділі Господнім повсякчасно та знайте, що труд ваш у Господі не марний» (1 Кор. 15:58).

Амінь!

Протоієрей о. Ярослав.