Неділя 9-та після П’ятидесятниці
Єванг. Мф. 14,22-34.
Слава Ісусу Христу. Мої дорогі брати і сестри, зараз ми живемо у непростий час, який переплітається з великим переживанням про долю нашої Батьківщини, про те, як вижити і як у вірі і в правді прожити своє життя.
Цієї неділі Церква на прикладі сьогоднішньої Євангелії показує нам, як пережити ці часи разом з Ісусом. В цій євангельській оповіді, крім описі історичної події із земного життя Ісуса Христа, прихований глибокий таємничий зміст.
Сьогодні євангелист Матфій відновлює ту картину ночі, коли учні пливли по озеру, і вітер був зустрічний, а Господь ішов їм назустріч. Вони помітили в темряві постать Того, хто йшов, і закричали від страху. Це була для них незвичайна подія.
Давайте, мої дорогі, поміркуємо про цей човен з апостолами, який Господь відправив поперед Себе, а Сам пішов молитися на гору. Він ніби їх залишив, немовби кинув самих напризволяще. Хвилі кидають їхній човен, вони можуть потонути, ніч темна, навкруги морок, вода, загибель і безодня, вони перелякані і покинуті.
Чи не так і у нас з вами є, коли ми відчуваємо труднощі, випробовування і спокуси. Іноді нам здається, що Бог нас покинув і ми одні, що нам ні на що і ні на кого спертися, що життя схоже на суцільний морок і немає виходу, що нас підстерігають самі лише провали, і врешті-решт ми підемо на дно й порятунку в нас немає.
Та Христос, як тоді, так і тепер, йде назустріч і заспокоює нас. Та в цю бурхливу ніч апостоли, побачивши Христа, перелякалися ще більше. Вони заметушилися, думаючи, що це передсмертний привид, який загрожує їм загибіллю, та закричали.
І тоді серед шуму моря почулися Його слова: «Заспокойтеся, це Я, не лякайтеся!» Петро, найвідважніший серед усіх, крикнув: «Господи, якщо це ти, дозволь, я піду тобі назустріч».
Петро захотів наслідувати Христа, захотів йти, і Господь схвалив його. «Йди!» — сказав Він. І ми, якщо хочемо жити за Євангелієм, обов’язково почуємо голос Христа: «Йди! Йди і ти. Йди, але не бійся, знаючи, що навкруги розбурхані хвилі, знаючи, що на тебе, можливо, чекає самотність».
Адже Петро рушив сам, інші учні не пішли за ним. Вони залишилися в човні, збентежені і налякані. Також йому треба було піти на ризик, зробити крок у безодню, яка перебуває у невпинному русі. Бризки піни, темно, страшно… Кинутися ніби в безодню.
Але він знав, що попереду Господь, і зробив крок. У цьому ризик нашої віри. Ми завжди маємо ризикувати, тому що інакше наше серце ніколи не повернеться до Господа по-справжньому. Тільки вперед, тільки вперед до Нього.
І ось Петро пішов, і тоді, коли він дивився не на хвилі, а на Господа, який йшов попереду, він спокійно ступав по воді. Це було диво! Та коли він поглянув на грізні хвилі, а не на Христа, він втратив чудесну здатність іти по воді, став тонути і закричав: «Господи! Рятуй мене, і я тону».
Звичайно, Петро вмів плавати, бо він був рибалкою, але в цю мить він перелякався, сили його покинули, і він у пітьмі почав тонути. Та все ж в нього залишилися одна думка, що десь поруч Господь, і він закричав: «Рятуй мене, Господи». Він тут же відчув силу простягнутої руки і почув слова: «Маловірний, чому засумнівався?»
Дуже часто в Біблії можна знайти фразу, де Бог наказує людям: «Не бійтеся». Ця фраза вжита у Святому Письмі 366 раз. Це один раз на кожний день року, включаючи високосний рік.
І хоч страх не вважається найважчим гріхом, Бог наказує людям не боятися значно частіше, ніж будь-що інше. Справа в тому, що страх є найбільш розповсюдженою причиною втрати віри.
Зі страху Ізраїльтяни повставали проти Бога у пустелі. Зі страху послані на Обітовану Землю розвідники-ізраїльтяни свідчили, що не можна її завоювати. Зі страху апостол Петро зрікся Христа, а мешканці Єрусалиму кричали: «Розіпни Його».
Страх зв’язує і паралізує людину. Тільки тому апостол Петро не дійшов по воді до Ісуса, бо мав страх перед хвилею, а через страх втратив віру. Саме тому знову і знову Господь закликає людей не боятися, а покладати надію на Нього!
Прот. О. Ярослав.
