Неділя 5-та після П’ятидесятниці. Євангелія від Матвія 8,28-9,1
Сьогодні, дорогі брати і сестри, Свята Православна Церква пропонує нам Євангельську розповідь про зцілення двох гадаринських біснуватих. Двох людей, що майже повністю втратили людську подобу, ставши підвладними демонічним силам. Їхній образ та спосіб життя був настільки незвичним для людей, що усі, хто проходив цим краєм, намагався уникати зустрічі з ними.
Нам мало відомо про життя цих недужих. Ми лише знаємо, що вони проживали у гробах, неподалік берега та завдавали чимало незручностей для перехожих. Сам Господь приплив до берега, де перебували ці біснуваті.
І що ми бачимо? Дивну і незвичну картину: одержимі нечистим духом самі прибігають до Христа, схиляючи перед Ним голови. І біси, що жили в цих людях, усвідомлюючи перед Ким вони стоять, з жахом звертаються до Спасителя: “Що Тобі до нас, Ісусе, Сину Божий? Прийшов Ти сюди передчасно мучити нас”
“Що Тобі до нас” – іншими словами, хіба у нас є щось спільне з Тобою. Страшні слова, проте звучать на диво, знайомо для багатьох людей. Адже як часто у своєму земному житті ми намагаємося, якщо не відкрито противитися Христу, то щонайменше, не помічати Його. Не помічати, коли гріх та пристрасті затуманюють наше серце та душу, коли йдемо на компроміс з власною совістю заради короткочасної вигоди чи задоволення.
Якщо ми хочемо бути справжніми християнами, ми повинні навчитися чути голос Божий, який лунає у нашому серці
Ми повинні навчитися бачити Бога та Його провидіння у нашому житті.
Читаючи Євангеліє далі, ми бачимо, що біси готові залишити одержимих людей, але натомість просять дозволу увійти в стадо свиней. І Господь їм дозволяє.
Продовжуючи розповідь, апостол говорить такі слова: “Вони, вийшовши, пішли в стадо свиней. І ось все стадо свиней кинулося з кручі, в море і втопилося у воді” Пастухи, що пасли стадо та місцеві мешканці, побачивши, що насправді сталося з їхнім майном просять Спасителя покинути їхній край. Вочевидь, вони чули про Христа, про слова Його проповідей, про чудеса, які свідчили про Нього, як про Бога, але в даному випадку це все відходить на другий план. Їхнє серце не наповнюється радістю та вдячністю Богові за звільнення від диявольських тенет двох їхніх співгромадян. Вони, хоч і відчували певні незручності, пов’язані з перебуванням біснуватих у цій окрузі, але давно змирилися, звикли та навчилися жити з цією проблемою. Вони просять Христа піти. Просять Його піти, тому що найважливішим і найдорожчим для них було стадо свиней.
Хіба ці пастухи, чи жителі цих країв далеко відійшли від двох біснуватих, яких зцілив Господь?
У своїй жадібності, вони просять покинути їхні землі, Того, кому належить ця земля і ввесь світ.
Яку відповідь вони дадуть перед Богом в час страшного суду? Чому вони не увірували і не прийняли Його? Чому не впустили до свого дому і в свої серця?
Тому що злякалися за своє майно. Тому що чужий біль та страждання були далекими від їхніх черствих сердець.
Злякалися за звиклий спосіб життя. Але спосіб їхнього життя не є життям правдивого християнина.
Як часто і ми непомітно для самих себе так само зустрічаємо Бога у своєму житті. Своїми діями просимо Його не заважати нам жити звиклим для нас життям.
Сьогоднішнє Євангеліє застерігає нас від легковажності та необережності у духовному житті. Наголошуючи на тому, що життя без Бога перетворює нас у рабів власного тіла. Тож брати і сестри докладемо усі сили, щоб прагнути зберегти і виконати те спасительне вчення, яке дав нам Господь. Навчимося, ціною власного добробуту любити Бога та ближнього. Побудуймо своє життя на виконанні Його заповідей, в Ньому знайдемо щоденну радість, силу та захист.
Протоієрей о. Ярослав!
