Неділя 11-та після П’ятидесятниці.
Мф. 18, 23-35.
Один цар захотів розрахуватися зі своїми боржниками. Покликав одного із них, який був винен йому 10 тисяч талантів. Це було дуже багато. Цар сказав боржникові: якщо той не поверне борг, то він продасть усе його майно, навіть дружину і дітей. Не маючи можливості заплатити таку велику суму, боржник став благати царя, щоб він потерпів, кажучи, що скоро поверне гроші. Цар змилосердився і простив йому ввесь борг.
Така незаслужена милість царя повинна була б зробити боржника вдячним і милостивим. Але злий боржник не став від цього добрішим. Ідучи від свого благодійника, він зустрів приятеля, який був винен йому сто динарів, тобто в мільйон раз менше, ніж сам був винен.
Грубо, на вулиці, він хапає за горло свого приятеля і вимагає від нього негайно повернути ці гроші. Нещасний боржник став на колінах благати потерпіти ще деякий час. Але раб царя був невблаганий. Він посадив свого приятеля у в’язницю, доки той не поверне йому ввесь борг.
Усе це бачили люди і переказали царю, що вчинив його раб, якому він простив увесь борг. Цар знову покликав свого раба і суворо сказав йому: “увесь той борг я простив тобі. Чи не належало й тобі помилувати товариша твого, як я помилував тебе?” І посадив цар раба до в’язниці, доки він не поверне усе.
Ця притча дає нам відповідь на часте і важливе запитання: як нам спастися?
І в ній же отримуємо відповідь: прости ближньому твоєму все. Твоє спасіння – у твоїх руках, тобто прости – і тобі буде прощено.
Як все це, здається, просто, а разом з тим як це нам, виявляється, важко зробити. Хоч і читаємо в Молитві Господній: “прости… як і ми прощаємо…” І знаємо, що коли не будемо прощати людям провин їхніх, той Отець наш не простить нам провин наших.
Цією притчею Господь нагадує про нашу жорстокість до людей, про безмірне милосердя Боже і про те, що при своїй жорстокості ми все ж вимагаємо від Бога бути до нас милосердним.
Господь Ісус Христос, що віддав Себе на Хрест заради нашого спасіння, сказав: “якщо ви прощатимете людям провини їхні, то простить і вам Отець ваш Небесний. А коли не будете прощати людям провин їхніх, то і Отець ваш не простить вам провин ваших” (Мф. 6, 14-15).
Ось чому, навчаючи учеників, як треба молитися Всевишньому, Господь сказав: “І прости нам провини наші, як і ми прощаємо винуватцям нашим”.
Така умова і міра одержання нами від Бога прощення гріхів, заповідана Самим нашим Спасителем. Бо “якою мірою міряєте, такою відміряється й вам” (Мф. 7-15).
Тож будьмо вибагливими одне до одного і прощаємо взаємно, якщо хто на кого має гнів чи образу, щоб і Бог у Христі простив нас. Не мстімо нашим кривдникам, щоб і Бог не мстив нам.
Випереджуємо наших кривдників примиренням з ними, щоб і Господь випередив нас своєю благодаттю, і забудьмо зло, яке зробили нам лиходії, щоб і Господь забув наші гріхи.
Зробімо ж те, що заповідав нам Христос Спаситель: “Прощайте, то й Вас прощатимуть…” (Лк. 6:37).
Прот. о. Ярослав.
