Неділя про митаря і фарисея
Євангелія від Луки 18, 10–14
Дорогі брати і сестри! Подія сьогоднішньої євангельської розповіді відбувається у храмі. І ми задаємося запитанням — для чого люди відвідують Храм Божий?
Не кожен приходить до Храму, маючи за ціль помолитися. Чи мало туристів відвідують визначні пам’ятні архітектури, якими є старовинні храми, щоб в такий спосіб дізнатися історію міста, країни, народу. Ще більше людей ходять до храму із звички чи встановленої традиції. І лише дуже мала частина людей відвідують Святиню, щоб мати ближче спілкування із Богом та насолодитися духовною їжею.
Притча про митаря та фарисея є дуже чудовою ілюстрацією того, якою повинна бути наша молитва. Всі ми прекрасно знаємо про негативне ставлення єврейського народу до митарів, які збирали податки зі своїх братів та сестер по крові і робили це для загарбників, при цьому неправдиво збагачуючись.
Зупинімось лише на храмовій молитві. Без молитви, відвідування храму втрачає будь-який сенс. Кожне місце особливої Божої присутності у Старому Заповіті, називалося «Святим місцем» — місце, яке Бог собі призначив. Так як хвора людина, яка прийде до лікарні та не звернеться до лікаря, вийде із неї не будучи здоровою, так і християнин, який приходить до церкви та не вступить до діалогу з Господом Богом (в молитві), приречений вийти з Храму духовно не вилікуваним.
На прикладі двох людей із притчі можна без зайвих пояснень зрозуміти просту істину про те, якою повинна бути молитва: не проявом фарисейської гордині, зарозумілістю, а смиренням митаревої душі. Чи може молитва фарисея бути прикладом для нашого повсякденного спілкування з Богом? Чи можна побачити в такій молитві бажання зростати в досконалості, чи лише пихатість, гордість та егоїзм? Навіть, при тому, що все, що говорив фарисей про себе є правдою. Богові не потрібно таке вихваляння, а потрібне тільки чисте серце, та добра душа.
На прикладі молитви митаря ми усвідомлюємо слова Христа: «Не здорові потребують лікаря, а лише — хворі».
Не знаємо напевне, але цей митар із притчі нагадує нам іншого митаря, на ім’я Закхей, який заліз на смоковицю, щоб побачити Ісуса, а потім радо прийняв Його і своєму домі. Митар у Храмі нікого не бачив, бо не смів і очей підняти, приклонивши голову.
Митар же Закхей теж хотів непоміченим побачити Ісуса? Митар із Храму виходить прощеним, а митар Закхей це прощення отримує у себе вдома. Обидва стягнули на себе осуд інших, але отримали благословення самого Бога.
Якими ми вийдемо із Храму після Божественної Літургії, залежить від нас самих, від того, які ми сюди зайшли, та чого хочемо попросити у Господа. Якщо ми до церкви зайшли митарями й молилися як митар, вийдемо іншими людьми. Якщо ми зайшли до Храму, як фарисеї, і такою ж була наша молитва, то дарів Божих ми не отримаємо.
Отже, дорогі у Христі, Господь дає кожному із нас бути Дитиною Божою, дає можливість здобути Царство Боже, але для цього потрібно знайти у собі сили здійснити внутрішню переміну і, визнавши свої гріхи на сповіді, розпочати нове життя з Богом. Амінь!
Протоірей о. Ярослав!
